Проект «Таємниці мого родоводу» в ліцеї "ЕКО"№198.

Проект «Таємниці мого родоводу» в ліцеї "ЕКО"№198.

Українська нація – працелюбна і талановита. Ці якості закладаються саме в родині. В родині дитина отримує перші уроки любові до батька-матері, до своєї Батьківщини, набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги.

Кожна родина має власну історію… унікальну, особливу та неповторну. Коріння родинного древа кожної сім’ї зароджувалося ще в сиву давнину: в різні часи та епохи, що, на перший погляд, не мали нічого спільного.

З кожним поколінням дерево зміцнювалося, розросталося, могутнішало; кремезний стовбур його проходив крізь різноманітні історичні періоди; гнучкі гілки нащадків тягнулися вгору, до майбутнього, полишаючи пращурів десь у корінні. Розпускалося листя, розцвітали квіти, стигли плоди. Незліченна кількість людей вийшли у світ з цього дерева. Вони жили в різні історичні періоди, не знали один одного, ніколи не зустрічались, але всіх їх об’єднував спільний рід.

Хто ж ми? Якого роду? Чому маємо такі традиції і звичаї?

Педагоги та учні початкової школи ліцею продовжили роботу проекту «Таємниці мого родоводу»:

Ми організували спільний проект з бібліотекою «Свічадо», говорили про сімейні цінності, читали вірші, малювали!

Ми разом з батьками і прабатьками створили «Дерева родоводу»!

Ми спілкувались з рідними і зібрали «Найцікавіші історії моєї родини»!

Ми підготували надзвичайні сімейні презентації!

А також ми зафільмували сімейні концертні номери!

Розпочинаємо публікацію найкращих досліджень!

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/изображение_viber_2021-05-07_01-33-40.jpg /Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/0-02-05-f0841713a1c0b85ee4921fcc1a30c4f12ec6e88f855ec39d2a4237b1291b41b8_af271d2e.jpg
/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/изображение_viber_2021-05-07_01-33-55.jpg /Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/20210316_103746.jpg

Проект "Таємниці мого родоводу" в ліцеї "ЕКО"№198 м.Київ

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/изображение_viber_2021-05-07_01-34-10.jpg

НАШІ СІМЕЙНІ РЕЛІКВІЇ

Наша родина велика і дружна. Багато в чому це заслуга мого прадіда Миколи. Для нього дуже важливо було знати свої корені, підтримувати зв‘язки з родичами. Мамину гілку роду я знаю до прапрадідів, тому що їй прадід Микола виділив цілий розділ в книзі спогадів.

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/Image 1.jpg

Прадід Микола знаходив час, щоб всіх збирати, вчив не забувати про свій рід. Він дуже любив Видубицький монастир. Сам часто там бував і родичів туди приводив. Мамі теж дуже подобається це місце, тому батьки там вінчалися і згодом охрестили там мене і сестричку. Я дуже здивувалися, коли побачила в музеї картину Т.Г.Шевченка, на якій зображений цей храм. Виявляється, він споруджений ще у 1070-1088 роках.

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/Image 2.jpg

Миколи Григоровича Плахотнюка вже шість років немає. Його іменем названо вулицю в Деснянському районі м. Києва, тому що він все своє життя присвятив Україні. Миколу Григоровича дуже цікавили народні традиції, творчість. Він багато подорожував, любив співати народних пісень, зібрав колекцію давніх вишитих рушників та збирав традиційну кераміку, наприклад, тарелі, свистунці.

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/Image 3.jpg

Коли прадід серйозно захворів, то подарував частину своєї колекції нам. Для нас це добра згадка про нього. І ми бережемо цю сімейну реліквію.

Проект «Таємниці мого родоводу» в ліцеї "ЕКО"№198 м.Київ

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/3/Image 2.png

Ти живеш , допоки є родина,

Що стрічає щирістю й теплом…

І радієш, як мала дитина,

Бо лиш тут по – справжньому добро…

Розливаються річки весною,

Хай мороз чи спека – не біда…

Коли поряд завжди є з тобою

Очі мамині і татові слова.

Хто ти є? Твоє коріння звідки?

Думай, ким зростуть твої сини…

І для кого ти живеш у світі,

Хтось про тебе пам’ятатиме , чині?

Якщо сам забудеш стежку рідну,

І до церкви йтимеш лиш в скорботний час,

То можливо, і казати не потрібно,

Чи тебе згадає хто хоч раз…

Якщо злість у серці – примирися,

А в душі образа – то прощати вчись…

І як бабця вчила – поступися,

І за рідних завжди помолись…

Те, чого в дитинстві научали –

Свято бережи, не забувай!

Щоб тебе нащадки пам'ятали,

Роду свого не цурайся, а вивчай!

Початкова школа представляє наступний репортаж сімейних шедеврів.

Сьогодні у нас цікаві інтерв»ю, концертні номери талановитих учнів, прадавні історії, які написали молодші школярі про свої родини, презентації, родовідні дерева.

Тож, репортаж третій…..

Далі буде..

Історія мого роду

Харченко Тимофій 3-А

Наш рід бере свій початок з Кубані, Приморсько - Охтарський край. Моя бабуся була кубанською козачкою, народилась у заможній родині. Дітей в сім’ї було семеро та ще й шестеро племінників з сусіднього села. Їх батьки загинули у пожежі. Жила моя бабуся у часи революції та Першої Світової війни.

Коли мій прадід, батько бабусі, вирішив віддати її заміж, то влаштував змагання – кулачні бої та перегони на конях. Переміг « голодранець» Мишко. Бабуся його все життя називала Михайло Федорович.

У 1941 році почалась Друга Світова війна. У складі 15-ої дивізіїї дідусь захищав місто Артемівськ (Бахмут). Був поранений та потрапив у полон до німців. Коли німці відступали, усіх полонених та поранених кидали у соляні відпрацьовані шахти, засипали сіллю та трамбували вагонетками.

І тільки 04.09.1943 року 226-та Стрілкова дивізія Південно-Західного фронту звільнила місто Артемівськ. Бабуся з дітьми пережила німецьку окупацію і в 1950 році переїхала ближче до могили чоловіка.

У нас дуже велика родина, в якій були та є люди різних професій – від шахтарів до керівників великих підприємств. І здавалось би нас мало. Що може об’єднати. Та це не так. Головне, чому ми змогли навчити своїх дітей та намагаємось навчити онуків, це любов взаємопідтримка.

Та я маю велику надію, що наші нащадки збережуть цю цінність нашого роду.

Записано з розповіді моєї бабусі,

Харченко Ревеккі Євгеніївни.

Історія мого роду

Щур Софія 3-А

Я ніколи не бачила своїх дідусів. Обидва відійшли в засвіт задовго до мого народження.

Батько моєї мами, дід Кузьма, був справжнім господарем. Всією великою родиною, п’ятеро дітей і старенькі батьки, давали раду немудрому господарству. Вставали рано, лягали пізно – земля вимагала працьовитих рук. Тож спромоглися і на пару коників і на корівку. І землі трохи мали. А на початку 30-х став дід глитаєм, куркулем. І винесли з двору все – одяг, зерно, реманент, навіть насіння городини за Божницею знайшли… Виживала родина як могла. Як ото кажуть « з води на квас перебивались». А весна 33-го вписала першу трагічну сторінку в історії моєї родини – дідусь помер. Від голоду… Першим у селі. Його ім’я внесене в Книгу пам’яті жертв Голодомору.

І дідусь Іван не побачив своїх онуків. А іх у нього багато. У далекому 1941 пішов на фронт – захищати свою Батьківщину. Воював чесно, мав нагороди. Та обірвала ворожа куля молоде життя. Залишилась бабуся у сорок років з шістьома сиротами на руках. Мій тато був найстаршим. У війну тринадцятирічний підліток звалив на свої плечі турботу про молодших. Був зв’язковим у партизанському загоні. Після війни працював у колгоспі.

А от прадіда свого мені довелося побачити. Він прожив 104 роки. Його вислали у 30-ті і про це у родині не говорили. Мені було років 7-8. Коли він з’явився у нашому селі. Була весна, квітнув бузок і бджілка заплуталась у його рудій бороді. Я сміялась, а прадід змахнув сльозу. Звичайний втомлений чоловік, якому доля і режим щедро вділили поневірянь і страждань. Та він ні на що не скаржився. І помер він на чужині, бо не мав права повернутися до рідного дому.

Та про це нам малим ніхто не розповідав. Навіть про те. Що моя мама у війну була вивезена до Німеччини я дізналася випадково, вже підлітком. Хоча мене завжди дивувало те, що вона дуже гарно володіла німецькою. Це від неї було моє бажання вчити іноземні мови.

Гарними людьми були мої батьки. Їх шанували, до них приходили за порадою. Відсвяткували золоте весілля, дочекалися онуків і правнуків. Навчили нас любити тих, хто є і пам’ятати свій рід, своє коріння – адже без них нас би взагалі могло не бути.

Історія мого роду

Бондаренко Настя 3-А

Хочу розповісти вам про історію свого роду, але нажаль, я знаю свій родовід не досконало.

Мої прадіди і діди були чесними, працьовитими, порядними людьми. Моя прабабуся Бондар Марія Василівна, народилася в 1925 році в селі Лаврики, що на Київщині, в простій селянський родині. Пережила два голодомори: 1932-1933рр та 1946-1947рр.

У 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна, прабабусі виповнилось всього 12 років. Під час війни прабабуся зі своєю мамою та сестрою тяжко працювали в колгоспі. Прабабуся не любила розповідати про війну, вона казала. Що війна то велике горе.

Мій прадід Білобров Василь Ілліч, в 1941 році пішов на фронт добровольцем. Він брав участь у визволені міста Вінниця і загинув в 1944 році та похований у братській могилі поблизу міста.

Коли закінчилась війна і до самої пенсії прабабуся працювала ланковою у колгоспі. За успіхи у праці нагороджена поїздкою до Москви на «Всесоюзну виставку сільського господарства»

Прабабуся вийшла заміж та народила мою бабусю Люду. Прадіда свого я не знала, ніколи не бачила, так як він помер, коли бабусі було 13 років. Моя бабуся Люда працює медсестрою в дитячій поліклініці. Я часто буваю у неї на роботі. Мені там дуже подобається. Мій дідусь працює будівельником на заводі.

Моя мама і мій тато одружились і в них народилась я – Бондаренко Анастасія Олександрівна. Моя мама працює вихователем в дитсадку, а тато працює інженером теплоенергетиком в Київських тепломережах. Ця професія передається в нашій сім’ї через покоління.

Дідусь і бабуся по татовій лінії теж працювали інженерами в тепломережі. Моя мама вміє вишивати хрестиком. ЇЇ навчила прабабуся. Я теж пробувала вишивати хрестиком, але в мене не дуже гарно виходить.

Ось вона така історія мого роду!

/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/3/изображение_viber_2021-05-17_20-16-46_1.jpg /Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/3/изображение_viber_2021-05-17_20-16-56_2.jpg
/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/3/Родовідне дерево (2).jpeg /Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/3/изображение_viber_2021-05-17_20-17-28.jpg
/Files/images/pochatkova_shkola/proekt_tamnits_mogo_rodovodu/2021/3/Родовідне дерево.jpeg
Таємниці мого родоводу : Маша Тарасова Проект "Таємниці мого родоводу"
Проект "Таємниці мого родоводу" ...пісня Проект "Таємниці мого родоводу" : 1В
Проект "Таємниці мого родоводу" : інтерв'ю родини Сивець
Кiлькiсть переглядiв: 174

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.